Баришівка. Святкування Різдва Христового

   Напевно, жоден народ у світі не склав стільки  піснеспівів, в яких прославляється Різдво Ісуса Христа, як українці. Сотні колядок складені в різний час в різних регіонах нашої країни є неоціненним спадком духовної культури, яскравим доказом любові нашого народу до Бога. Тому не лишень богослужіння в храмі, а й прославлення народження Спасителя різдвяними піснями в церковних стінах і за їх межами є складовою частиною святкування  Різдва Христового. 

       7 січня по завершенні божественної літургії в Успенський храм смт Баришівки завітав Різдвяний вертеп, який організували учні Баришівської школи ім. М. Зерова на чолі з вчителем християнської етики Ларисою Володимирівною Шабат. Христослави  привітали присутніх в храмі святковими побажаннями і прославили Різдво Христове колядками. Настоятель храму протоієрей Любомир Біляк подякував учасникам "вертепу" за те, що плекають давню українську традицію, чим і підсилюють святковий настрій і пригостив колядників солодощами.

Священики Баришівського благочиння взяли участь в єпархіальних зборах

23 грудня 2016 року, в актовому залі Києво-Печерської Лаври, керуючий справами Української Православної Церкви, ректор Київської духовної академії і семінарії митрополит Бориспільський і Броварський Антоній провів чергові збори духовенства Бориспільської єпархії. На зборах були присутні благочинні та клірики Бориспільської єпархії, керівники єпархіальних відділів і миряни.

Збори духовенства та загальна Сповідь

 20 грудня 2016 року з благословіння високопреосвященнійшого Антонія митрополита Бориспільського і Броварського священики Баришівського благочиння зібралися в Свято-Успенській церкві смт Баришівка для проведення зборів та загальної Сповіді для духовенства. Спершу священики відслужили заупокійну літію, поминаючи вихідця з Баришівки архієпископа Астраханського Анастасія (Братановського-Ро­маненка), адже в цьому році виповнилося 210 років з дня його блаженної кончини. (історична довідка тут)

   Священики підбили підсумок діяльності парафій за 2016 рік, обговорили здобутки та проблеми парафіяльного життя, соціального служіння та роботи з молоддю. Також піднімалися питання особливостей пастирського життя. Священики обмінювалися новинами та подіями на своїх парафіях. Благочинний звернув увагу на те, щоб всі статутні документи на приходах були приведені в належний стан.

     І на останок духівник Баришівського благочиння протоієрей Михаїл Макеєв провів Сповідь для духовенства.

День пам'яті святителя Миколая

 

   Без сумніву, одне з найулюбленіших свят дітвори – день пам’яті святителя Миколая Чудотворця. Священики Баришівського благочиння в цей святковий день, вже традиційно, відвідують школи,  садочки, дитячі будинки. Крім святкових подарунків, панотці звертаються до діток з духовним повчанням. Часом спілкування пастиря з дітками перетворюється на цікаву бесіду. І під час такої розмови учні школи чи вихованці садочків із захватом розповідають про свій невеличкий духовний досвід, коли скажемо, була вислухана їхня молитва чи відчута Божа поміч в якусь скрутну хвилину.

    Дітки, як правило, радісно зустрічають священиків і, в свою чергу, вшановують пам'ять святителя Миколая віршами, піснями, повчальними сценами на тему духовності та моралі.

протоієрей Любомир Біляк роздає гостинці вихованцям
 Баришівського дитсадка "Золотий ключик"

протоієрей Олександр Ярмольчик завітав в
 Перемозький дитсадок з подарунками від святого Миколая

    На зміну міфічному Діду Морозу в українську культурну традицію повертається постать реальної людини - святителя Миколая архієпископа Мирлікійського, котрий жив на території сучасної Туреччини в ІІІ - IV століттях. І це не чарівник, не казковий герой, а конкретна людина, яка пронесла віру через жорстоке гоніння на християн. Життя святого Миколая Чудотворця по суті є втіленням усіх євангельських чеснот. Його милосердні вчинки крізь віки надихають сучасних християн на благочестя і духовні подвиги.  Святитель Миколай не лише доброчинець, що роздає подарунки, а й праведний, милосердний заступник і пастир, який і по смерті допомагає людям в земних і духовних потребах.

ієрей Іоанн Омельчук проводить урок духовності
 для молодших школярів

 
 Власне, коли священики Баришівського благочиння відвідують в день пам'яті святителя Миколая дитячі установи, вони намагаються донести до юних сердець суть життєвого подвигу цього святого. І звичайно, по традиції від імені святого дітки в цей день отримують солодощі.

В храмах Баришівського району молилися за жертв голодомору

   

     Священикам, напевно, як і соціальним  працівникам, найчастіше доводиться спілкуватися з літніми людьми. Ті настоятелі храмів, які вже понад  два десятки  років очолюють парафії, не раз стикалися з тими, хто пережив жахіття 1932-33 років. Часто доводилося вислуховувати моторошні історії сповнені болю і страждань. За останні 25 років по селах Баришівського району було зібрано понад тисячу свідчень злочинів радянської влади проти українського селянства. Очевидців опитували вчителі і учні сільських шкіл, бібліотекарі, місцеві аматори-краєзнавці, також до збору скорботної статистики долучилися священики району.

     Свідків тих жахливих подій залишається дедалі менше. Очевидцям на даний час ледь не сотня років від дня народження…

    «В 1996 році, коли я був призначений в Перемогу настоятелем, - згадує протоієрей Олександр Ярмольчик, -  в селі проживало більше сотні чоловік, які на свої очі бачили всі жахіття голодовки 33-го, так тут називають голодомор, а зараз майже нікого не залишилося.»

    Протоієрей Любомир Біляк благочинний Баришівського церковного округу, вже не перший рік виношує ідею -  встановити пам’ятний знак жертвам голодомору в районному центрі. «В самій Баришівці померло з голоду в 1932-33 роках близько 70 чоловік, а от в районі загалом  близько 10 тисяч. Пам’ятник жертвам голодомору та репресіям безбожної влади був би нагадуванням і засторогою  для нас і прийдешніх поколінь на скільки жорстокою може бути режим і сама людина…»

    А в Лехнівці в часи голодомору трапився такий випадок: жіночка за одяг чи рушники виміняла в когось пляшку олії і в пазусі несла додому. Дорогою знесилена впала і олія розлилася. Інші, хто знемагав від голоду, дізнавшись, що на дорозі пролилася олія йшли туди і їли землю…

Настоятель Покровського храму с. Поділля  протоієрей Олександр Губенко  разом з колишньою сільською бібліотекаркою Людмилою Іванівною Прокопенко, збираючи дані для історії села, не обійшов теми голодомору. «…В часи голодомору на кладовищі була яма, куди скидали тіла заморених голодом кілька днів, а потім її засипали. Якось кинули туди тіло дівчинки на ім’я Марфуша. Ввечері повз кладовище йшов чоловік і почув дитячий плач, підійшов до ями, а там  серед трупів маленька дівчинка ридає. Він витяг її з ями і вона вижила. Невеличка на зріст так і залишалася Марфушею і дожила до 80-ти літ. А ще одна історія, яку переповів Іван Михайлович Орнацький мешканець села Веселинівка. Його прадід, рятуючи від голодної смерті маленьку дочку,  здолавши різні труднощі, вивіз її за межі України і залишив там  жебракувати. Батько заставив вивчити напам'ять адресу і прізвище, щоб доня, якщо виживе, змогла повернутися назад. Маленька Марія, так звали дівчинку, просила милостиню, доки не пристала до однієї сім’ї, а через деякий час повернулася в рідне село.»

    А настоятель церкви архистратига  Михаїла, що в селі Лукаші, протоієрей Павло Лисенко навіть фільмував (відео) свідчення тих, які пережили голодомор. Загалом в Лукашах з голоду померло понад 700 осіб і був навіть випадок людожерства.

    Церкви в Баришівському районі почали закривати в 1931 році і перший храм, який закрили більшовики, це Баришівська Троїцька церква. В 1932-33 роках храми по селах ще діяли, а в Селищі навіть Георгієвську церкву розписував за їжу іконописець.  Після жнив по району почалася «заготівля» зерна.

    Наділені вповноваженнями  і озброєні радянською владою, місцеві і заїжджі активісти почали ходити по хатах, вимагаючи здати державі зерно. Забирали все, навіть квасолю, борошно, дерть, вузлики з маком, а потім і худобу і рушники. Щоб люди не переходили з села в село, виставляли спеціальні загороджувальні загони. Восени люди почали мерти, вмирали від голоду навіть в жнива 1933-го. Баришівська районна газета «Прапор колективіста» жодного слова не зронила про голодомор по селах, натомість писала, про недбальство колгоспників в яких подохли коні…» 

    В середині 1930-х в напівмертвих селах почали закривати храми, перетворюючи їх на зерносховища для новоутворених колгоспів.

    Цими днями священики району молилися за душі заморених голодом і убієнних безбожною владою. Боляче слухати людей, які бажаючи сподобатися певним політичним групам, заперечують штучний голод, який був впроваджений більшовицькою владою… 

Баришівка. Вшанування жертв голодомору 1932-33 років

    

    З благословіння Його Високопреосвященства митрополита Бориспільського  і Броварського Антонія, священики Баришівського благочиння взяли участь в пам'ятному заході, присвяченому вшануванню жертв голодомору 1932-33 років. Поминання тих, хто загинув у роки сталінського терору від голодної смерті, проходило в Баришівському районному будинку культури.  Благочинний Баришівського церковного округу протоієрей Любомир Біляк, протоієрей Олександр Ярмольчик - настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Перемога та ієрей Іоанн Омельчук - настоятель Троїцької церкви, що в с. Пасічна,  спільною молитвою пом'янули замучених голодом наших співвітчизників. На вечорі були присутні: учні середніх шкіл та їх вчителі, громадські активісти, працівники відділу культури, представники влади  (детальніше на відео).

Сезенків. Молитва за дітей-сиріт

   Друга  неділя місяця листопада  вже традиційно стала  Всеукраїнським  Днем молитви  за сиріт, коли під час богослужінь у  православних храмах України підносяться  молитви про дітей - сиріт.

Ситуація дитячого сирітства  в Україні стоїть дуже гостро. Говорячи  про сиріт, до уваги береться доля  дітей  у яких немає  рідних чи близьких, або  ж чиї батьки  не змогли бути з дітьми через певні  кризові ситуації нашого суспільства такі як: алкоголізм, безробіття, та злочинність. Найплачевнішою  є  ситуація з дітьми-сиротами, які  змушені  свої дитячі роки проводити у дитячих установах, де часто їм  доводиться  переходити з одного закладу в інший. Уся ця плинність не дає дитині відчути бодай якоїсь стабільності в житті. По закінченні часу прожитого у державному закладі діти виходять у світ  невідомий для них незнаний та чужий.

На жаль, часто  трапляється так, що роки раннього дитинства  проходять і дитина втрачає надію  на прихід батьків. Відчуття  покинутості та болю переповнює дитину. Відповідь на питання «чому так сталося?», «чому мене покинули?» не знайдено і пустка заповнює серце дитини. Жити і радіти життю в такому стані є дуже важко. Головне завдання християн по відношенню до такої ситуації сирітства продовжувати молитися за долю дітей сиріт за об’єднання родин  і за дар відповідального батьківства. Церква дає надію, що через щирі починання  такі як; турбота, підтримка, ласка та любов і звичайно  молитва за таких дітей   можуть статися зміни  в їхньому житті.

У Обласному соціально-психологічно реабілітаційному центрі дитини «Сезенків» c. Cезенків Баришівського району  знаходяться 27 дітей-сиріт. Наставники-вихователі    цієї установи, які є для них названими батьками роблять сьогодні благородну справу, дарують дітям  те чого вони були позбавлені – материнської та батьківської любові, милосердя та піклування.

       13 листопада  на запрошення   цієї установи та працівників Баришівської  служби у справах сім’ї та молоді   у цьому  центрі був відслужений молебень за  здоров’я та долю сиріт. Його звершили благочинний Баришівського округу протоієрей  Любомир Біляк  та  протоієрей Василій  Степанчук. Священики провели  з дітьми дружню бесіду, подарували діткам іконки та солодощі  і побажали щоб в їхній долі було не тільки людське, а й Боже опікунство.

Софія Біляк