Відбулося зібрання духовенства Баришівського благочиння

  В понеділок, 23 грудня 2013 року, з благословення Високопреосвященнійшого Антонія митрополита Бориспільського і Броварського, в Свято-Успенській церкві смт Баришівка відбулося зібрання духовенства Баришівського благочиння.

духовенство Баришівського благочиння звершує заупокійну літію

Спочатку священики відслужили заупокійну літію, поминаючи вихідця з Баришівки архієпископа астраханського Анастасія (Братановського-Ро­маненка) (див. нижче історичну довідку). 

очолив заупокійну літію благочинний протоієрей Любомир Біляк

   Після заупокійної літії  благочинний протоієрей Любомир Біляк ознайомив священиків з розпорядженнями Високопреосвященнійшого Антонія митрополита Бориспільського і Броварського щодо упорядкування новоутвореної Бориспільської єпархії. 

прот. Михаїл Макеєв проводить загальну Сповідь

   Також для духовенства була проведена Сповідь, яку звершив духівник Баришівського благочиння протоієрей Михаїл Макеєв.

історична довідка

Архієпископ АНАСТАСІЙ (Братановський-Ро­маненко Андрій Семенович)

(народився 16.10.1761, містечко  Баришівка Київського полку, згодом Переяславського повіту Полтавської губернії, тепер м. Київської обл. – упокоївся 09.12.1806, м. Астрахань, Росія) – церковний діяч, письменник, проповідник, архієпископ.

Син протоієрея. Освіту здобув у Переяславській духовній семінарії. По закінченні навчання (1782) викладав словесність і латину в Сєвській духовній семінарії. 1783 перебрався до Вологди, де архієреєм був його дядько Іриней (Братановський). Той влаштував небожа вчителем риторики, піїтики, історії й географії в місцевій семінарії. Від природи скромний, зосереджений і релігійний, А. виявив схильність до чернецтва, про що й заявив дядькові. Однак той, знаючи з досвіду труднощі чернечого життя, відмовив у проханні, більше того, перевів родича вчителем у віддалену Кирило-Білозерську монастирську семінарію. Але пробув А. там недовго. Слух про його неабиякий талант проповідника досяг С.-Петербурга. 1790 молодий викладач був викликаний митрополитом Гавриїлом до столиці й призначений учителем красномовства в Олександро-Невську семінарію, що мала статус вищого навчального закладу. Там у черв. 1790 прийняв чернечий постриг. Поряд із вчителюванням виконував обов‘язки катехізатора, потім законовчителя в кадетському шляхетському корпусі. У верес. 1792 уведений у сан архімандрита Зеленецького монастиря. 1793 призначений придворним проповідником. За видатні ораторські здібності А. називали «російським Массільйоном», порівнюючи із знаменитим французьким проповідником. Розповідали, що цариця Катерина ІІ, вислухавши А. у придворній церкві, запрошувала його повторити проповідь у своєму кабінеті. Вона ж говорила про нього: «Анастасию должно или подражать или превзойти, но ни то, ни другое невозможно». Для своїх проповідей вибирав переважно абстрактні теми – про безсмертя душі, божий промисел, віру, благочестя тощо, спрямовуючи їх проти матеріалізму. В проповідях викривав крайнощі в розумовому і моральному розвитку тодішнього суспільства, вважаючи, що вони йшли врозріз із євангельським ученням. Особливу увагу звертав на невір‘я, яке виявлялося в теоретичному й практичному порушенні істин християнської релігії під впливом вчення французьких енциклопедистів. Виступав за підкорення розуму вірі й приборкання чуттєвості. Був знавцем і шанувальником церковних співів. 1794 обраний членом Російської академії. 1795 став настоятелем Сергієвої пустині. На вимогу імператора Павла І склав «План для преобразования духовных училищ», за що нагороджений алмазною панагією. З 1796 – архімандрит Московського Новоспаського монастиря, член Св. Синоду і законовчитель кадетського корпусу. 1797 хіротонісаний на єпископа Могилівського і Мстиславського. У верес. 1801 уведений у сан архієпископа. 1805, з огляду на слабке здоров’я, попрохав переведення на південь і був призначений архієпископом Астраханським і Кавказьким. На цьому служінні й помер від спадкових сухот. А. була присвячена епітафія: Друг добродетели, друг правды, пастырь стада / Он бедным помогал и сирых был отрада. / Примерну жизнь ведя, любил благотворить ,/ И утешителем всегда несчастным быть! / Но ах! Жестокая смерть уже его сразила / Се Анастасия печальная могила!…

Пр.: Dе соnсіоnum de dispotini­bus­formandis in jusum juventutis (Трактат о расположении проповедей). – М., 1806; Толкование на Евангелие от Иоанна (незакінч.). Пер.: Предохранение от неверия и нечестия, здравым расудком, совестью и опытом доказанное. – СПб., 1794; Плач Иеремии, соч. Арнода. – СПб., 1797; Истинный Мессия или доказательство пришествия Иисуса Христа и его Божества. – М., 1801, 1851; Опыт и совершенство, из Формея. – СПб., 1805; Исследование свойства субботы и покоя нового завета, соч. Кондееля. Зб. промов: Поучительные слова. – 1796–1807 (4 ч.), перевид. 1850 (1 т.). Промови: При вступлении в должность законоучителя при кадетском корпусе – СПб., 1792; В день рождения Екатерины ІІ. – СПб., 1792; В день Преображения Господня. – СПб., 1792; В кавалерийский праздник св. Георгия. – СПб., 1792; В день тезоименитсва в. кн. Елизаветы Алексеевны. – СПб., 1793; На погребение гр. Остермановой. – СПб., 1793; При выпуске кадетов. – СПб., 1793; В день рождения в. кн. Марии Федоровны. – СПб., 1794.; На погребении д. т. с. И.И. Бецкого. – СПб., 1795; На погребении сен. А.А. Нарышкина. – СПб., 1795; В день тезоименитсва в. кн. Анны Павловны. – СПб., 1795; При выборе судей. – М., 1802; При восстановлении в Белоруссии Могилевской губернии. – СПб., 1802. Канти: Все на свете превратно; Коль славен наш Господь в Сионе (поклад. на музику композитором Д.С. Бортнянським). Молебінь: Про сходження на престол імператора Олександра І (1801). Можливо, в рукописах залишилися й інші твори, тому що незадовго до смерті А. писав своєму другу: «Есть у меня мои труды, но иные не выправленные, другие не оконченные, третие не переписаны, Бог знает, приведу ли к концу недоконченные».

Літ.: Павловский, 1912. – С. 6-8; Павловский, 1914. – С. 123; Іменний Звід…, 2005. – С. 27-29; ВПЄ. – 2007. – № 1 (61). – Січ.

О. А. Білоусько.