Молебень перед початком навчального року

Притчі  Соломона – єдина книга в Бібліі, де вказано, що вона частково написана для навчання дітей. Ізраїльський цар Соломон, автор  цієї книги,  згадує, що його батько Давид з дитинства  навчав його мудрості. (дивись Притчі 4:3-9)

 Своєму сину Ровоаму цар Соломон радить шукати понад  усе  мудрості і розуміння. Він  зумів  зробити трохи більше, ніж  Давид, його батько, що розпочав будівництво  Єрусалимського храму. Він написав цілу книгу у формі притч – приказок  про мудрість, якої понад усе бажав своєму синові.

 Ми християни маємо величезну перевагу, бо можемо користуватися  цими мудрими  і натхненними Богом порадами  для того, щоб виховувати  наших дітей. 31 розділ книги притч Соломона  і для батьків, і для дітей  можуть статити у великій пригоді, бо навчають, як потрібно жити, і як навчити цьому життю дітей. Мудрість не приходить  від перечитування і заучування на пам'ять приказок чи влучних  виразів про життя. Людина може провести все своє життя, вивчаючи черговий бестселер із заголовком, на зразок «Сім чи десять кроків до успішного життя», але  так і не стати успішною. Мудрість приходить від Бога ю. ЇЇ можна набути лише через щирі взаємини з Богом і спогляданням свого життя через Його призму.

У Новому Завіті в Соборному посланні апостола Якова сказано: «Коли ж комусь з вас мудрості бракує, нехай просить у Бога, який дає всім щедро й за це не докоряє, і вона йому дасться» (Як. 1:5) Апостол Яків наголошує, що мудрість дається від Бога через наші взаємини із Ним. Бог дав нам книгу притч – приказок Соломона  і звичайно бажає щоб наші діти пізнали мудрі принципи життя. Господь  бажає, щоб це відбувалося не окремо від Нього.

Ми отримуємо мудрість тоді, коли просимо Бога допомогти нам зрозуміти життеві принципи і як їх застосувати  у житті. Ключем  до набуття мудрості та правильного життя є  прагнення пізнати Бога  та його мудрими порадами завжди так жити. В традиції церкви є добрий звичай починати справу  навчання дітей з молебного співу (молебню), щоб з Божим благословенням почати науку для дітей. 

Щороку в кінці літа,  перед початком навчального року у в учбових  закладах  служаться такі молебні для дітей та студентів у храмах.  Це вже стало доброю християнською традицією. Для дітей, щоб вселилася  в  їх  серцях премудрість – Божий страх, а буйність юності їхньої вивітрилася геть. Щоб їх розум відхилявся від зла, а добре і корисне навчання  приносило свої плоди . Не був винятком і цей рік, коли на свято Успіння Божої Матері піля закінчення урочистої служби – святої літургії у Баришівському храмі   на честь цього свята о. Любомир  відслужив  такий молебень,  попросивши у Бога  для дітей  дар  Соломонової мудрості щоб,  з  успіхом  діти пізнавали   викладені  вчителями їм корисні вчення.

Софія Біляк 

23 серпня Церква вшановує пам'ять мученика архідиякона Лаврентія, що постраждав за віру в Ісуса Христа в 258 році в місті Рим. Традиція шанувати цього святого в Баришівці налічує, напевно, понад чотири століття. Історик Микола Арандаренко, описуючи Баришівку, згадує про найдавнішу Баришівську церкву Різдва Богородиці, яка була зведена ще за польського панування на Лівобережжі, в якій знаходилася чудодійна ікона мученика архідиякона Лаврентія. Після збудування Благовіщенської церкви баришівськими купцями Гнатом і Катериною Лієнками, ікону перенесли в новозбудований храм. На разі невідомо, де перебуває цей чудотворний образ, відомості про ікону зникають в середині 1930-х, коли була зруйнована Благовіщенська церква. Традиція шанувати цього святого в Баришівці збереглася до наших днів. Щороку 23 серпня в Успенському храмі містечка завершується урочисте богослужіння. Цього року біля престолу Успенської церкви згуртувалося 8 священиків з Баришівського благочиння. Богослужіння очолив благочинний церков Баришівського церковного округу протоієрей Любомир Біляк. Після закінчення літургії священики і богомольці вирушили на Соборну площу, де був звершений водосвятний молебень. 

Священики Баришівського благочиння взяли участь в краєзнавчій експедиції

   Сто років назад з життя пішов великий син українського народу Іван Нечуй-Левицький. Його твори до сьогодні не втратили свою актуальність і вивчаються в школах. В радянський період атеїстична ідеологія використовувала постать письменника, як борця з релігією, посилаючись на сатиричні образи героїв з його творів. Чи справді Іван Семенович Нечуй-Левицький був безбожником?  Для відповіді на це запитання священики Баришівського благочиння: протоієрей Любомир Біляк, протоієрей Олександр Ярмольчик і протоієрей Павло Лисенко взяли участь разом з педагогами і краєзнавцями  в краєзнавчій експедиції. 5 липня 2018 року по дорозі до Стеблева, де знаходиться музей-садиба родини Левицьких, мандрівники відвідали в Корсуні-Шевченківському палац княгині Лопухіної, який розташований в прекрасному парку на березі Росі.

Члени експедиції в Стеблеві, в першу чергу, відвідали музей, потім помилувалися краєвидами, відвідали Вознесенський храм, а потім ще й Спасо-Преображенський Стеблівський жіночий монастир.

Отже, що стосується постаті Івана Нечуя-Левицького, то дослідження його життя і творчості тривають по сьогодні. Історики, краєзнавці, літературознавці по крихтах збирають інформацію про письменника і про тих людей, які пересікалися з ним за життя, аналізують твори, доводячи історичність героїв і правдивість описаних подій. У багатьох постає питання: чому син священика, який навчався в Богуславському духовному училищі, в Київській духовній семінарії та Київській духовній академії, таки не став священиком, як, наприклад, його молодший брат Амвросій? Відповідь на це питання, напевно, схована в душі юного Івана Левицького, який був вражений не то що нехристиянським, а навіть нелюдським поводженням вчителів до вихованців в Богуславській бурсі.  За найменшу провину, навіть за нерівно написану цифру чи букву, могли відшмагати різками. Батько Івана - отець Семен Левицький був надзвичайно побожним, сповненим християнських чеснот. Іван найстарший син в родині Левицьких зростав в любові і турботі з боку батьків, батько привив йому любов до рідної мови і краю, а в духовному училищі забороняли розмовляти українською, а повагу вихованців до викладачів вибивали різками. Хоч Іван Левицький після Богуславської бурси навчався в семінарії і в духовній академії, яку закінчив із званням кандидата богословських наук, священиком так і не став. В своїх творах Іван Нечуй-Левицький часто звертався до теми віри і Церкви, хтось бачить в цьому сатиру, висміювання, а хтось – біль за те, що і священики, і миряни так далеко відійшли від ідеалів описаних на сторінках Святого Письма. До речі, Іван Нечуй-Левицький брав участь, разом з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Полюєм, у першому перекладі Біблії на українську мову.

Перемога. Молебень біля криниці в урочищі Рокитне

 

 В багатьох місцевостях існує звичай в десяту п'ятницю після Великодня збиратися біля джерел і криниць для водосвяття та спільної молитви. Достеменно походження цього звичаю не з'ясовано, через це існує кілька версій, звідки пішла ця традиція.

    В с. Перемога Баришівського району  також зберігся цей стародавній звичай. Настоятель сільського храму Різдва Богородиці протоієрей Олександр Ярмольчик щороку разом з парафіянами приходить до криниці, що стоїть поміж полів в урочищі Рокитне. На цьому місці богомольці разом із священиком звершують водосвятний молебень і сугубі (посилені) молитви за мир в Україні і плодоносний дощ.  Цьогоріч після молитви віряни влаштували імпровізовану трапезу просто неба. Обід поміж польових трав перетворився на душевну бесіду, особливо віряни виказували свою стурбованість майбуттям Православ'я в Україні.
    Літнє спекотне сонце і невідкладні справи не дозволили надовго затриматись серед мальовничої природи. Сповнені благодатних вражень від молитви і бесіди богомольці розійшлися...

Селище. Архієрейське богослужіння на престольне свято

   6 травня 2018 року в церкві великомученика Георгія Переможця, що в селі Селище відбулася святкова божествена літургія, яку очолив високопреосвященний Антоній митрополит Бориспільський і Броварський. Владиці співслужили священики з сусідніх парафій, секретар єпархії архімандрит Діонісій та благочинний Баришівського благочиння протоієрей Любомир Біляк. Після літургії високпреосвященний владика за багаторічну працю на духовній ниві нагородив настоятеля храму протоієрея Михаїла Макеєва оредном рівноапостольного князя Володимира Великого.

Парафії Баришівського благочиння передали українським воїнам великодні гостинці

Вже чотири  роки триває війна на Сході України. Тривожні звістки з лінії розмежування спонукають християн до посиленої молитви. На кожному богослужінні в кожному храмі Баришівського благочиння моляться за українських воїнів і за мир в Україні. Крім молитовної підтримки парафії Баришівського церковного округу не раз надавали захисникам Вітчизни допомогу продуктами харчування та предметами першої необхідності. Цього разу,  18 квітня 2018 року, на прохання громадської активістки Наталії Шило, яка представляє волонтерське згромадження "Баришівська хунта", настоятелі церков разом з парафіянами зібрали для наших солдатів великодні гостинці. 

Баришівка. Великоднє свято для школярів у районній дитячій бібліотеці

У Світлу Середу 11 квітня 2018 року вже черговий раз стараннями завідуючої Баришівської районної бібліотеки Ольги Яценко і провідним бібліотекарем Юлією Гранько було проведене Великоднє свято для школярів. Цього разу святковий захід називався «Великодні дні настали – люди чисті серцем стали». Крім школярів і педагогів на святі були присутні священики Баришівського благочиння. Після виступу учнів слово надали священикам. В процесі промови між священиками і школярами виникав імпровізований діалог.  Після святкового заходу усі присутні відвідали щорічну виставку дитячих робіт з прикладного мистецтва на Великодню тематику «Візерунки Великодня». Виставка вже не перший рік проходить у великому фойє приміщення  Центру позашкільної роботи «Мрія». Після оглядин дитячих робіт із навчально-виховних закладів усього Баришівського району, для школярів було запропоноване невеличке Великоднє частування.