День пам'яті святителя Миколая

 

   Без сумніву, одне з найулюбленіших свят дітвори – день пам’яті святителя Миколая Чудотворця. Священики Баришівського благочиння в цей святковий день, вже традиційно, відвідують школи,  садочки, дитячі будинки. Крім святкових подарунків, панотці звертаються до діток з духовним повчанням. Часом спілкування пастиря з дітками перетворюється на цікаву бесіду. І під час такої розмови учні школи чи вихованці садочків із захватом розповідають про свій невеличкий духовний досвід, коли скажемо, була вислухана їхня молитва чи відчута Божа поміч в якусь скрутну хвилину.

    Дітки, як правило, радісно зустрічають священиків і, в свою чергу, вшановують пам'ять святителя Миколая віршами, піснями, повчальними сценами на тему духовності та моралі.

протоієрей Любомир Біляк роздає гостинці вихованцям
 Баришівського дитсадка "Золотий ключик"

протоієрей Олександр Ярмольчик завітав в
 Перемозький дитсадок з подарунками від святого Миколая

    На зміну міфічному Діду Морозу в українську культурну традицію повертається постать реальної людини - святителя Миколая архієпископа Мирлікійського, котрий жив на території сучасної Туреччини в ІІІ - IV століттях. І це не чарівник, не казковий герой, а конкретна людина, яка пронесла віру через жорстоке гоніння на християн. Життя святого Миколая Чудотворця по суті є втіленням усіх євангельських чеснот. Його милосердні вчинки крізь віки надихають сучасних християн на благочестя і духовні подвиги.  Святитель Миколай не лише доброчинець, що роздає подарунки, а й праведний, милосердний заступник і пастир, який і по смерті допомагає людям в земних і духовних потребах.

ієрей Іоанн Омельчук проводить урок духовності
 для молодших школярів

 
 Власне, коли священики Баришівського благочиння відвідують в день пам'яті святителя Миколая дитячі установи, вони намагаються донести до юних сердець суть життєвого подвигу цього святого. І звичайно, по традиції від імені святого дітки в цей день отримують солодощі.

В храмах Баришівського району молилися за жертв голодомору

   

     Священикам, напевно, як і соціальним  працівникам, найчастіше доводиться спілкуватися з літніми людьми. Ті настоятелі храмів, які вже понад  два десятки  років очолюють парафії, не раз стикалися з тими, хто пережив жахіття 1932-33 років. Часто доводилося вислуховувати моторошні історії сповнені болю і страждань. За останні 25 років по селах Баришівського району було зібрано понад тисячу свідчень злочинів радянської влади проти українського селянства. Очевидців опитували вчителі і учні сільських шкіл, бібліотекарі, місцеві аматори-краєзнавці, також до збору скорботної статистики долучилися священики району.

     Свідків тих жахливих подій залишається дедалі менше. Очевидцям на даний час ледь не сотня років від дня народження…

    «В 1996 році, коли я був призначений в Перемогу настоятелем, - згадує протоієрей Олександр Ярмольчик, -  в селі проживало більше сотні чоловік, які на свої очі бачили всі жахіття голодовки 33-го, так тут називають голодомор, а зараз майже нікого не залишилося.»

    Протоієрей Любомир Біляк благочинний Баришівського церковного округу, вже не перший рік виношує ідею -  встановити пам’ятний знак жертвам голодомору в районному центрі. «В самій Баришівці померло з голоду в 1932-33 роках близько 70 чоловік, а от в районі загалом  близько 10 тисяч. Пам’ятник жертвам голодомору та репресіям безбожної влади був би нагадуванням і засторогою  для нас і прийдешніх поколінь на скільки жорстокою може бути режим і сама людина…»

    А в Лехнівці в часи голодомору трапився такий випадок: жіночка за одяг чи рушники виміняла в когось пляшку олії і в пазусі несла додому. Дорогою знесилена впала і олія розлилася. Інші, хто знемагав від голоду, дізнавшись, що на дорозі пролилася олія йшли туди і їли землю…

Настоятель Покровського храму с. Поділля  протоієрей Олександр Губенко  разом з колишньою сільською бібліотекаркою Людмилою Іванівною Прокопенко, збираючи дані для історії села, не обійшов теми голодомору. «…В часи голодомору на кладовищі була яма, куди скидали тіла заморених голодом кілька днів, а потім її засипали. Якось кинули туди тіло дівчинки на ім’я Марфуша. Ввечері повз кладовище йшов чоловік і почув дитячий плач, підійшов до ями, а там  серед трупів маленька дівчинка ридає. Він витяг її з ями і вона вижила. Невеличка на зріст так і залишалася Марфушею і дожила до 80-ти літ. А ще одна історія, яку переповів Іван Михайлович Орнацький мешканець села Веселинівка. Його прадід, рятуючи від голодної смерті маленьку дочку,  здолавши різні труднощі, вивіз її за межі України і залишив там  жебракувати. Батько заставив вивчити напам'ять адресу і прізвище, щоб доня, якщо виживе, змогла повернутися назад. Маленька Марія, так звали дівчинку, просила милостиню, доки не пристала до однієї сім’ї, а через деякий час повернулася в рідне село.»

    А настоятель церкви архистратига  Михаїла, що в селі Лукаші, протоієрей Павло Лисенко навіть фільмував (відео) свідчення тих, які пережили голодомор. Загалом в Лукашах з голоду померло понад 700 осіб і був навіть випадок людожерства.

    Церкви в Баришівському районі почали закривати в 1931 році і перший храм, який закрили більшовики, це Баришівська Троїцька церква. В 1932-33 роках храми по селах ще діяли, а в Селищі навіть Георгієвську церкву розписував за їжу іконописець.  Після жнив по району почалася «заготівля» зерна.

    Наділені вповноваженнями  і озброєні радянською владою, місцеві і заїжджі активісти почали ходити по хатах, вимагаючи здати державі зерно. Забирали все, навіть квасолю, борошно, дерть, вузлики з маком, а потім і худобу і рушники. Щоб люди не переходили з села в село, виставляли спеціальні загороджувальні загони. Восени люди почали мерти, вмирали від голоду навіть в жнива 1933-го. Баришівська районна газета «Прапор колективіста» жодного слова не зронила про голодомор по селах, натомість писала, про недбальство колгоспників в яких подохли коні…» 

    В середині 1930-х в напівмертвих селах почали закривати храми, перетворюючи їх на зерносховища для новоутворених колгоспів.

    Цими днями священики району молилися за душі заморених голодом і убієнних безбожною владою. Боляче слухати людей, які бажаючи сподобатися певним політичним групам, заперечують штучний голод, який був впроваджений більшовицькою владою… 

Баришівка. Вшанування жертв голодомору 1932-33 років

    

    З благословіння Його Високопреосвященства митрополита Бориспільського  і Броварського Антонія, священики Баришівського благочиння взяли участь в пам'ятному заході, присвяченому вшануванню жертв голодомору 1932-33 років. Поминання тих, хто загинув у роки сталінського терору від голодної смерті, проходило в Баришівському районному будинку культури.  Благочинний Баришівського церковного округу протоієрей Любомир Біляк, протоієрей Олександр Ярмольчик - настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Перемога та ієрей Іоанн Омельчук - настоятель Троїцької церкви, що в с. Пасічна,  спільною молитвою пом'янули замучених голодом наших співвітчизників. На вечорі були присутні: учні середніх шкіл та їх вчителі, громадські активісти, працівники відділу культури, представники влади  (детальніше на відео).

Сезенків. Молитва за дітей-сиріт

   Друга  неділя місяця листопада  вже традиційно стала  Всеукраїнським  Днем молитви  за сиріт, коли під час богослужінь у  православних храмах України підносяться  молитви про дітей - сиріт.

Ситуація дитячого сирітства  в Україні стоїть дуже гостро. Говорячи  про сиріт, до уваги береться доля  дітей  у яких немає  рідних чи близьких, або  ж чиї батьки  не змогли бути з дітьми через певні  кризові ситуації нашого суспільства такі як: алкоголізм, безробіття, та злочинність. Найплачевнішою  є  ситуація з дітьми-сиротами, які  змушені  свої дитячі роки проводити у дитячих установах, де часто їм  доводиться  переходити з одного закладу в інший. Уся ця плинність не дає дитині відчути бодай якоїсь стабільності в житті. По закінченні часу прожитого у державному закладі діти виходять у світ  невідомий для них незнаний та чужий.

На жаль, часто  трапляється так, що роки раннього дитинства  проходять і дитина втрачає надію  на прихід батьків. Відчуття  покинутості та болю переповнює дитину. Відповідь на питання «чому так сталося?», «чому мене покинули?» не знайдено і пустка заповнює серце дитини. Жити і радіти життю в такому стані є дуже важко. Головне завдання християн по відношенню до такої ситуації сирітства продовжувати молитися за долю дітей сиріт за об’єднання родин  і за дар відповідального батьківства. Церква дає надію, що через щирі починання  такі як; турбота, підтримка, ласка та любов і звичайно  молитва за таких дітей   можуть статися зміни  в їхньому житті.

У Обласному соціально-психологічно реабілітаційному центрі дитини «Сезенків» c. Cезенків Баришівського району  знаходяться 27 дітей-сиріт. Наставники-вихователі    цієї установи, які є для них названими батьками роблять сьогодні благородну справу, дарують дітям  те чого вони були позбавлені – материнської та батьківської любові, милосердя та піклування.

       13 листопада  на запрошення   цієї установи та працівників Баришівської  служби у справах сім’ї та молоді   у цьому  центрі був відслужений молебень за  здоров’я та долю сиріт. Його звершили благочинний Баришівського округу протоієрей  Любомир Біляк  та  протоієрей Василій  Степанчук. Священики провели  з дітьми дружню бесіду, подарували діткам іконки та солодощі  і побажали щоб в їхній долі було не тільки людське, а й Боже опікунство.

Софія Біляк

Пасічна. «Покровський вечір творчості»

16 жовтня у Будинку культури с. Пасічна Баришівського району Київської області, відбувся «Покровський вечір творчості». У святі взяли участь церковні хори із смт Баришівки, с. Гостролуччя, м. Березані, хор студентів КДАіС, а також с. Пасічна. На вечорі була представлена чудова виставка ікон з бісеру, котра налічувала близько 100 екземплярів різного розміру та складності. Чудовою прикрасою вечора став виступ і наймолодших учасників, котрі є учнями недільної школи при Свято-Троїцькому храмі с. Пасічна. Молодіжка, яка також функціонує при цьому храмі показала на виступі глибоко змістовні сценки на духовну тематику. Учасники молодіжки, кількість яких складає вже понад 12 чоловік, продемонстрували на сцені свої вміння акторських і музичних виконань. Так тріо скрипок під назвою «Домінанта» виконали чудовий твір Тараса Григоровича Шевченка «Зоре моя вечірняя». Вірш «Сім слів Спасителя», котрий розповідала Юр Оксана заставив глядачів зануритись у весь зміст Голгофської жертви. Юний учасник вечору Гнатюк Назар підняв настрій глядачам віртуозною грою на саксофоні. Голова будинку культури смт Баришівки Кулик Володимир Григорович відмітив високий рівень виконання церковних творів, саме хором Свято-Троїцького храму с. Пасічна і підкреслив, що захід належить до районного рівня. Завершенням свята стала сценка, котра не залишила байдужим жодного глядача. Материнська молитва, яка є прообразом молитви Богородиці розчулила всіх глядачів у залі. Організатор дійства клірик Свято-Троїцького храму с. Пасічна ієр. Іоанн Омельчук подякував всім учасникам «Покровського вечора творчості» за активну участь та підтримку у проведенні свята.

 ієр. Іоанн Омельчук

Баришівка. Заупокійна молитва за полеглих в боях за волю України

   

    Напередодні  християнського свята Покрови Пресвятої Богородиці та державного свята Дня Захисника  України - 13 жовтня, духовенство Баришівського церковного округу прийняло участь у заході до цього свята. Цей захід був організований Баришівською РДА. На меморіалі «Слави» в центрі селища Баришівка біля пам’ятника Героям України, які загинули на Сході України (з Баришівського району полягло в боях 8 воїнів) відбулося покладання квітів, запалення свічок від ветеранів АТО різних хвиль призову, ветеранів Афганістану, державних служб району та жителів селища. Також була відслужена заупокійна літія за душі убієнних воїнів, яку відслужили о.Любомир  Біляк, о.Олександр Ярмольчик та о.Василій Степанчук.

    У своєму слові до присутніх о.Любомир сказав, що український народ ніколи спонтанно, але завжди глибоко і  вивірено висловлював  християнське розуміння героїчної смерті. Сьогодні  навіть малі діти знають слова, що «Герої не вмирають». Християнство вчить, що героєм людину робить не ненависть до ворогів, героєм  людину може зробити лише любов до своєї Батьківщини, до своєї родини і всього, що ми маємо найсвітлішого та найкращого у людській душі. Розділити біль великої скорботи з рідними, які також були присутні на цьому заході і розповісти світові про біль України говорили ветеран АТО Богдан Лозіцький і учні Баришівського НВК №1.

Пасічна. Про перебування святинь з Одеської єпархії в Троїцькому храмі

З 7 по 9 жовтня у Свято-Троїцькому храмі с. Пасічна Баришівського району перебували  святині, котрі були привезені із с. Корсунці Одеської єпархії. Це були ікони з частинками мощей св. Апостола Андрія Первозванного, свт. Миколая Чудотворця, св. Великомученика і Цілителя Пантелеймона та інших святих. Супроводжував святині студент аспірант КДА  Димитрій Чоботарьов . На зустріч святиням вийшла велика кількість вірян. Благочинний Баришівського округу протоієрей Любомир Біляк разом із кліриком Свято-Троїцького храму с. Пасічна ієрєреєм Іоанном Омельчуком відслужили молебень та Акафіст св. Апостолу Андрію Первозванному. В ніч з 7 на 8 жовтня звершувалась божественна літургія, її відслужили настоятель Свято-Троїцького храму с. Пасічна ієрей Димитрій Прокопенко та духовенство з Березанського благочиння: ієромонах Миколай Сидоренко та ієрей Сергій Таран. Незважаючи на пізній час та дощову погоду, до храму продовжували йти люди. Нічне богослужіння також прикрасив і новий молодіжний хор с. Пасічна. У неділю 9 жовтня, із самого ранку, храм знову наповнився людьми, які прийшли ще раз помолитися перед святинями і тим самим попросити у Господа милості і єдності у вірі для всіх нас. По завершенню богослужіння святині були відправлені назад до храму св. Віри Надії Любові і св. Софії с. Корсунці, що на Одещині.

 ієрей Іван Омельчук