Щороку, коли настає пасхальна ніч, ми, християни, вітаємо одне одного словами «Христос воскрес!» і отримуємо відповідь «Воістину воскрес!». Що стоїть за цим, всім відомим, привітанням? Традиція? Ні! Це – сповідання віри в те, чого ми не бачили і чому не були свідками, але що надприроднім чином викарбувано в серці кожної людини, яка хоч колись почула Добру Звістку про Спасителя нашого Іісуса Христа. У словах про Христове Воскресіння б’ється пульс всього нашого християнського життя, всі наші радості і болі, сподівання і відповіді на всі питання.
Знов і знову вчитуємося в полум’яний заклик апостола Павла: «А якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра наша. Але Христос воскрес із мертвих, первісток із померлих» (1 Кор. 15:13-14).
Смерть – це те, що чекає і гнітить кожну людину, думки про неї не дають спати, страх перед нею примушує вкладати всі свої сили і ресурси в те, що називають життям. Але чи втече світ від смерті? Чи зрозуміє він, що перед фізичною смертю є ще й духовна смерть, породжена гріхом? Чи збагнув цей світ, що від Бога немає чим відкупитися, але тільки вірою можна догодити Богові? Навіть пожертви на Церкву без віри не принесуть користі жертводавцям. Але Бог каже, що вірою праведник жити буде. І без Воскресіння Христового марна була б наша віра.
Із цього Великого дня починається довгий і непростий шлях церковного буття християн. Це день, коли учні Христові посеред свого зібрання побачили знову Христа після розп’яття і почули від Нього: «Радуйтесь!» і почули подих Духа Святого, і наказ: «Йдіть та навчіть всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина та Духа Святого».
Церква – це всі ми. Всі, хто не може байдуже пройти мимо слабого та хворого, немічного та бідного. Хто не радіє несправедливості та жорстокості, хто не хоче бачити себе і ближніх потопаючими в гріхах образи та заздрості, егоїзму та сріблолюбства, похоті та гордині. Саме у Воскресінні Христовому наша надія – воскреснути разом зі Спасителем від смерті духовної, яку нам приготував князь світу цього – диявол.
Разом із Христом, у Ньому Самому перебуваючи, ми можемо причаститися життя вічного, радіти радістю, що є не від світу цього. І цю тиху, невимовну радість християни трепетно зберігають увесь рік, аби наступного року знову запалити пасхальну свічу і піднести подячну молитву Богові за Його Сина, який став Людиною, пройшов земний шлях трударя і проповідника, був зраджений і катований, розіп’ятий на хресті і помер як Агнець Заклання, благаючи Отця про прощення людства, яке не відає, що творить.
Саме воскресіння Христове було дороговказом для тисяч християн-мучеників, які за свою віру йшли на тортури і смерть, бо вони знали, що попереду їх чекає життя вічне з Тим, хто смерть подолав Своєю смертю. Це надихнуло святителя Іоанна Золотоустого до таких величних слів: «Сьогодні Господь зруйнував ворота пекла і обличчя смерті знищив. Але що я кажу, обличчя смерті? Навіть саме ім’я смерті змінив: вона тепер називається вже не смертю, але упокоєнням і сном». Радіймо,браття і сестри, в цей пасхальний день нехай нашій радості не завадить ніщо земне і тимчасове. Не будемо втрачати надії на благословення Господнє, не припинимо наших подячних молитов Творцеві за всі Його милості до нас, відкриємо наші серця до справ любові та милосердя! Нехай Господь наш Іісус Христос поєднає те, що роз’єднано нами, людьми, через гріхи наші.
Ці світлі весняні дні нагадують нам, що «пасха» дослівно означає «перехід». А христова Пасха – це найрадикальніший від створення світу перехід від смерті до вічного життя. У цьому її незгасна новизна, її спонукання до кожного з нас – плекати в собі талант відкриття нового світу, «нового Єрусалима, що сходить з неба (Одкр. 21:2). Свій перехід до «нового Єрусалима», до вічного Небесного Царства, християни розпочали з події воскресіння Христа із мертвих, зі здійснення християнської місії в світі, що заблукав серед спокусливих матеріалістичних доктрин. Старий світ злякався шляху вперед, бо втратив віру. Відтак його вражена уява почала продукувати в масовій свідомості образи майбутніх екологічних катастроф, воєн цивілізацій, демографічних потрясінь. А порятунок від криз і катастроф почали шукати в зупинці прогресу або й у поверненні назад. Страх змін спонукав і багатьох наших співвітчизників шукати порятунку в минулому від такого непевного майбуття. Їхня ностальгія виростає з недовіри до Божого Провидіння. Дехто воліє сховатися від своєї пасхи у примарному світі зниклих імперій, посеред пропаганди мовної теми, розділень і федеративних утворень нових держав в Україні, підступної омани історичних міфів, викликаючи з минулого привиди всевладних спецслужб. Ось тут із запліснявілих закутків забуття і виринають на світ політичні шахраї, щоб поживитися на заляканому натовпі. Господь очікує від кожного з нас, християн, мужності, рішучості, наполегливого протування в майбутнє. Нині визначальними для духовного зцілення суспільства стають приклади жертовної любові до ближнього, до свого народу й держави, досвід самостійної та послідовної політичної діяльності, чесного підприєм- ництва, безкомпромісного захисту справедливості в парламенті, в суді, на майданах, а коли вимагають обставини - силового протистояння насильству. Народжене в імперії зла, старше покоління і сучасна молодь нехай моляться за прихід в нашу дійсність духовно здорових молодих лідерів, здатних на творчу працю, неординарні рішення, непохитну мужність у боротьбі за своє право вибору. «Коли хтось у Христі, той – нове створіння (2 Кор. 5:17), – зауважує до коринфян апостол Павло. А далі тріумфально проголошує: «Старе минуло, настало нове» (2 Кор. 5:17).
Хай же пасхальні дні допоможуть нам відчути настання нового світу, відкритого через Христа, як всепереможну реальність нашого життя. І нехай Христова Пасха сповнить кожного з нас, християн, обнадійливим відчуттям власного переходу в новий Єрусалим – переходу, що починається з великих і малих перемог над примарами минулого, над власним страхом, над спокусою втечі від боротьби зі злом. Нехай «нові бурдюки» (міхи, в яких у старовину зберігали молоде вино) (Мт. 9:17) наших душ щедро наповнюються «новим вином» (великодній канон, ірмос 3) євхаристійного єднання з воскреслим Спасителем.
Христове воскресіння чинить нас нездоланними для всіх супротивників – і піднебесних демонів зла, і їхніх вільних чи невільних поплічників у людській спільноті. Ми нерепеможні, доки живемо з Христом і в Христі, доки керуємося святим Євангелієм, доки маємо Церкву як найвищу реальність здійснення благодатної присутності спасительної сили в нашому житті. І нехай це пасхальне переживання непереможної радості буде для всіх нас джерелом сили до подолання повсякденних спокус, порадою в пошуку виходу з життєвих криз, зброєю в боротьбі з цинічними спробами різного роду шахраїв від політики і релігії заволодіти нашими душами й звести нас на манівці. Хай силою перемоги відлунюють не лише в ці святкові дні, а й у кожен день нашого життя щасливі слова вітання:
– Христос воскрес!
– Воістину воскрес!
Протоієрей Любомир БІЛЯК,
благочинний Баришівського округу
