суботу, 19 квітня 2014 р.

Великоднє привітання благочинного Баришівського церковного округу прот. Любомира Біляка

Щороку, коли настає пасхальна ніч, ми, християни, вітаємо одне одного словами «Христос воскрес!» і отримуємо відповідь «Воістину воскрес!». Що стоїть за цим, всім відомим, привітанням? Традиція? Ні! Це – сповідання віри в те, чого ми не бачили і чому не були свідками, але що надприроднім чином викарбувано в серці кожної людини, яка хоч колись почула Добру Звістку про Спасителя нашого Іісуса Христа. У словах про Христове Воскресіння б’ється пульс всього нашого християнського життя, всі наші радості і болі, сподівання і відповіді на всі питання. Знов і знову вчитуємося в полум’яний заклик апостола Павла: «А якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра наша. Але Христос воскрес із мертвих, первісток із померлих» (1 Кор. 15:13-14). Смерть – це те, що чекає і гнітить кожну людину, думки про неї не дають спати, страх перед нею примушує вкладати всі свої сили і ресурси в те, що називають життям. Але чи втече світ від смерті? Чи зрозуміє він, що перед фізичною смертю є ще й духовна смерть, породжена гріхом? Чи збагнув цей світ, що від Бога немає чим відкупитися, але тільки вірою можна догодити Богові? Навіть пожертви на Церкву без віри не принесуть користі жертводавцям. Але Бог каже, що вірою праведник жити буде. І без Воскресіння Христового марна була б наша віра. Із цього Великого дня починається довгий і непростий шлях церковного буття християн. Це день, коли учні Христові посеред свого зібрання побачили знову Христа після розп’яття і почули від Нього: «Радуйтесь!» і почули подих Духа Святого, і наказ: «Йдіть та навчіть всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина та Духа Святого». Церква – це всі ми. Всі, хто не може байдуже пройти мимо слабого та хворого, немічного та бідного. Хто не радіє несправедливості та жорстокості, хто не хоче бачити себе і ближніх потопаючими в гріхах образи та заздрості, егоїзму та сріблолюбства, похоті та гордині. Саме у Воскресінні Христовому наша надія – воскреснути разом зі Спасителем від смерті духовної, яку нам приготував князь світу цього – диявол. Разом із Христом, у Ньому Самому перебуваючи, ми можемо причаститися життя вічного, радіти радістю, що є не від світу цього. І цю тиху, невимовну радість християни трепетно зберігають увесь рік, аби наступного року знову запалити пасхальну свічу і піднести подячну молитву Богові за Його Сина, який став Людиною, пройшов земний шлях трударя і проповідника, був зраджений і катований, розіп’ятий на хресті і помер як Агнець Заклання, благаючи Отця про прощення людства, яке не відає, що творить. Саме воскресіння Христове було дороговказом для тисяч християн-мучеників, які за свою віру йшли на тортури і смерть, бо вони знали, що попереду їх чекає життя вічне з Тим, хто смерть подолав Своєю смертю. Це надихнуло святителя Іоанна Золотоустого до таких величних слів: «Сьогодні Господь зруйнував ворота пекла і обличчя смерті знищив. Але що я кажу, обличчя смерті? Навіть саме ім’я смерті змінив: вона тепер називається вже не смертю, але упокоєнням і сном». Радіймо,браття і сестри, в цей пасхальний день нехай нашій радості не завадить ніщо земне і тимчасове. Не будемо втрачати надії на благословення Господнє, не припинимо наших подячних молитов Творцеві за всі Його милості до нас, відкриємо наші серця до справ любові та милосердя! Нехай Господь наш Іісус Христос поєднає те, що роз’єднано нами, людьми, через гріхи наші. Ці світлі весняні дні нагадують нам, що «пасха» дослівно означає «перехід». А христова Пасха – це найрадикальніший від створення світу перехід від смерті до вічного життя. У цьому її незгасна новизна, її спонукання до кожного з нас – плекати в собі талант відкриття нового світу, «нового Єрусалима, що сходить з неба (Одкр. 21:2). Свій перехід до «нового Єрусалима», до вічного Небесного Царства, християни розпочали з події воскресіння Христа із мертвих, зі здійснення християнської місії в світі, що заблукав серед спокусливих матеріалістичних доктрин. Старий світ злякався шляху вперед, бо втратив віру. Відтак його вражена уява почала продукувати в масовій свідомості образи майбутніх екологічних катастроф, воєн цивілізацій, демографічних потрясінь. А порятунок від криз і катастроф почали шукати в зупинці прогресу або й у поверненні назад. Страх змін спонукав і багатьох наших співвітчизників шукати порятунку в минулому від такого непевного майбуття. Їхня ностальгія виростає з недовіри до Божого Провидіння. Дехто воліє сховатися від своєї пасхи у примарному світі зниклих імперій, посеред пропаганди мовної теми, розділень і федеративних утворень нових держав в Україні, підступної омани історичних міфів, викликаючи з минулого привиди всевладних спецслужб. Ось тут із запліснявілих закутків забуття і виринають на світ політичні шахраї, щоб поживитися на заляканому натовпі. Господь очікує від кожного з нас, християн, мужності, рішучості, наполегливого протування в майбутнє. Нині визначальними для духовного зцілення суспільства стають приклади жертовної любові до ближнього, до свого народу й держави, досвід самостійної та послідовної політичної діяльності, чесного підприєм- ництва, безкомпромісного захисту справедливості в парламенті, в суді, на майданах, а коли вимагають обставини - силового протистояння насильству. Народжене в імперії зла, старше покоління і сучасна молодь нехай моляться за прихід в нашу дійсність духовно здорових молодих лідерів, здатних на творчу працю, неординарні рішення, непохитну мужність у боротьбі за своє право вибору. «Коли хтось у Христі, той – нове створіння (2 Кор. 5:17), – зауважує до коринфян апостол Павло. А далі тріумфально проголошує: «Старе минуло, настало нове» (2 Кор. 5:17). Хай же пасхальні дні допоможуть нам відчути настання нового світу, відкритого через Христа, як всепереможну реальність нашого життя. І нехай Христова Пасха сповнить кожного з нас, християн, обнадійливим відчуттям власного переходу в новий Єрусалим – переходу, що починається з великих і малих перемог над примарами минулого, над власним страхом, над спокусою втечі від боротьби зі злом. Нехай «нові бурдюки» (міхи, в яких у старовину зберігали молоде вино) (Мт. 9:17) наших душ щедро наповнюються «новим вином» (великодній канон, ірмос 3) євхаристійного єднання з воскреслим Спасителем. Христове воскресіння чинить нас нездоланними для всіх супротивників – і піднебесних демонів зла, і їхніх вільних чи невільних поплічників у людській спільноті. Ми нерепеможні, доки живемо з Христом і в Христі, доки керуємося святим Євангелієм, доки маємо Церкву як найвищу реальність здійснення благодатної присутності спасительної сили в нашому житті. І нехай це пасхальне переживання непереможної радості буде для всіх нас джерелом сили до подолання повсякденних спокус, порадою в пошуку виходу з життєвих криз, зброєю в боротьбі з цинічними спробами різного роду шахраїв від політики і релігії заволодіти нашими душами й звести нас на манівці. Хай силою перемоги відлунюють не лише в ці святкові дні, а й у кожен день нашого життя щасливі слова вітання: – Христос воскрес! – Воістину воскрес! 
Протоієрей Любомир БІЛЯК, благочинний Баришівського округу

понеділок, 31 березня 2014 р.

Відбулося зібрання духовенства Баришівського благочиння








31 березня 2014 року в Свято-Успенській церкві смт Баришівка відбулося зібрання духовенства. Безумовно, однією з провідних тем обговорення між священиками стала тривожна ситуація в нашій державі. Благочинний церков Баришівського округу прот. Любомир Біляк ознайомив священиків з додатковими молитовними проханнями за мир і спокій в державі на сугубій єктенії, які рекомендовані єпархіальним керівництвом. Духівник духовенства прот. Михаїл Макеєв, за великопісною традицією, провів Сповідь для священиків.


неділю, 16 лютого 2014 р.

В Баришівці вшанували пам'ять загиблих воїнів-інтернаціоналістів




Гірка пам'ять війни, вона ніколи не згасне, спомин про неї ятрить мозок, бентежить душу вже на протязі чверті століття.

В цьому році випала 25-та річниця з дня виведення радянських військ з Афганістану. З нагоди цієї дати в селах Баришівського району були проведені круглі столи за участю ветеранів – «афганців», педагогів, учнів та священиків. В Баришівському районі діє «Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)», яку очолює полковник запасу С.М. Рощин. Ця організація об’єднує понад 70 колишніх солдатів, які служили в гарячих точках планети. Стараннями керівника спілки  в центрі Баришівки біля меморіалу 14 лютого 2014 року відбувся поминальний захід. Пом'янути полеглих земляків прийшли ветерани воїни-інтернаціоналісти, представники влади, громадські діячі, вчителі, учні, журналісти та священики.

Заупокійну літію очолив благочинний церков Баришівського округу протоієрей Любомир Біляк. Після чого присутні поклали квіти і встановили запалені свічки біля пам’ятної стели.

«Посивіли завчасно хлопці-афганці ще й до нині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль один одного. Їм досі важко повертатися до цих чорних сторінок свого життя, та ще важче вирвати їх, знищити і забути» - такими словами звернувся до присутніх отець Любомир.

вівторок, 21 січня 2014 р.

Святкування Хрещення Господнього




   Вже стало традицією для баришівчан в день Хрещення Господнього збиратися на озері, яке в народі прозвали «Земснаряд», де настоятель Свято-Успенської церкви протоієрей Любомир Біляк звершує чин великого освячення води. Традиція освячувати воду біля криниць, джерел, річок, озер чи ставків дуже давня, адже в цей день освячуються всі водні стихії. Цього дня Церква згадує євангельську подію, а саме Хрещення Іісуса Христа у водах річки Іордан. Напевно, всім відома важливість води в житті будь-якої людини, вона підтримує усе живе, є важливою складовою людського організму, тому й Церква не обійшла стороною водні стихії. 
  
Вже всьоме цього року благочинний церков Баришівського округу, після звершення божественної літургії і освячення води біля храму, звершив чин великого освячення води на озері «Земснаряд».  На цей раз отцю Любомиру співслужив настоятель Свято-Володимирської церкви с. Дернівки священик Димитрій Прокопенко.  На озері зібралося кількасот вірян, було також присутнє керівництво району та Баришівки.  Після того, як звершили водосвяття, кількасот сміливців омилися в освячених водах озера.





 фото О. Надоленка

неділю, 12 січня 2014 р.

Хочемо щастя у наш край, Ти нам, Боже, помагай !



Споконвіку існував у нашого народу гарний звичай, - бажати один одному і господарям щастя - здоров’я, многих літ і всяких статків у хаті і в родині. 


Ту традицію християни відчувають і передають  у Різдвяні свята. У давнину оповісниками народження Христа у різдвяних обрядах були діти та підлітки. Співаючи колядок і щедрівок, вони несли до господарів домів добру новину, щоб людям ставало веселіше на душі.


Багато побожних баришівчан зі своїми дітьми прийшли до церкви віддати шану народженому Богонемовлятку. Після завершення святкової служби ( яка завжди починається в Баришівці ще вдосвіта)  юні колядники-христослави Свято-Успенської парафії привітали усіх присутніх в храмі із Різдвом Христовим. Молоді парафіяни  вінчували їм злагоду і достаток і бажали щоби  завжди Різдвяна Україна молилася до Того, Хто дає дар життя і рясно посилає Свої милості на наш край .



Протоієрей Любомир Біляк 

середу, 8 січня 2014 р.

Святкування Різдва Христового в Лукашах


І цього року, як зазвичай на богослужіння в день Різдва Христового зібралося вдвічі більше богомольців в храмі ніж в будь-яку неділю. Літургія звершувалася у великій церкві, оскільки зимовий храм не зміг би вмістити всіх охочих помолитися в цей день. Після завершення різдвяного богослужіння в церкву завітали зі святковим привітанням лукашівські школярі. Завдяки старанням сільського бібліотекаря Наталії Петрівни Балабан діти змогли приготувати цей виступ. Також місцевий самодіяльний хор "Рідні наспіви" вже кільканадцять років не змінюючи свої традиції, завітав до багатьох лукашівців з різдвяним привітанням.
різдвяне привітання школярів

колядує хор "Рідні наспіви"