пʼятницю, 6 липня 2018 р.

Священики Баришівського благочиння взяли участь в краєзнавчій експедиції



   Сто років назад з життя пішов великий син українського народу Іван Нечуй-Левицький. Його твори до сьогодні не втратили свою актуальність і вивчаються в школах. В радянський період атеїстична ідеологія використовувала постать письменника, як борця з релігією, посилаючись на сатиричні образи героїв з його творів. Чи справді Іван Семенович Нечуй-Левицький був безбожником?  Для відповіді на це запитання священики Баришівського благочиння: протоієрей Любомир Біляк, протоієрей Олександр Ярмольчик і протоієрей Павло Лисенко взяли участь разом з педагогами і краєзнавцями  в краєзнавчій експедиції. 5 липня 2018 року по дорозі до Стеблева, де знаходиться музей-садиба родини Левицьких, мандрівники відвідали в Корсуні-Шевченківському палац княгині Лопухіної, який розташований в прекрасному парку на березі Росі.








Члени експедиції в Стеблеві, в першу чергу, відвідали музей, потім помилувалися краєвидами, відвідали Вознесенський храм, а потім ще й Спасо-Преображенський Стеблівський жіночий монастир.
Отже, що стосується постаті Івана Нечуя-Левицького, то дослідження його життя і творчості тривають по сьогодні. Історики, краєзнавці, літературознавці по крихтах збирають інформацію про письменника і про тих людей, які пересікалися з ним за життя, аналізують твори, доводячи історичність героїв і правдивість описаних подій. У багатьох постає питання: чому син священика, який навчався в Богуславському духовному училищі, в Київській духовній семінарії та Київській духовній академії, таки не став священиком, як, наприклад, його молодший брат Амвросій? Відповідь на це питання, напевно, схована в душі юного Івана Левицького, який був вражений не то що нехристиянським, а навіть нелюдським поводженням вчителів до вихованців в Богуславській бурсі.  За найменшу провину, навіть за нерівно написану цифру чи букву, могли відшмагати різками. Батько Івана - отець Семен Левицький був надзвичайно побожним, сповненим християнських чеснот. Іван найстарший син в родині Левицьких зростав в любові і турботі з боку батьків, батько привив йому любов до рідної мови і краю, а в духовному училищі забороняли розмовляти українською, а повагу вихованців до викладачів вибивали різками. Хоч Іван Левицький після Богуславської бурси навчався в семінарії і в духовній академії, яку закінчив із званням кандидата богословських наук, священиком так і не став. В своїх творах Іван Нечуй-Левицький часто звертався до теми віри і Церкви, хтось бачить в цьому сатиру, висміювання, а хтось – біль за те, що і священики, і миряни так далеко відійшли від ідеалів описаних на сторінках Святого Письма. До речі, Іван Нечуй-Левицький брав участь, разом з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Полюєм, у першому перекладі Біблії на українську мову.