субота, 4 травня 2013 р.

Великоднє привітання вірянам Баришівського благочиння
Майже два тисячоліття відділяють нас від того дня, коли старозавітнє свято  виходу з єгипетського рабства вибраного Богом народу і Його Пасха здійснили промислительську місію, яку несли в собі від початку. Славне Христове воскресіння обернулося новозавітною Пасхою. Перехід через іспит смертю до вічного життя став реальністю оновленого в Христі людства. І великодні вітання, линучи відтоді над світом, несуть для християн не тільки надію, але й певність у вічному житті, поверненому для нас Спасителем.
«Прийдіте, пиймо пиття нове, не з каменя неплідного чудом явлене, а з нетління джерела, що виточив з гробу Христос – Ним-бо ми стверджуємось», – співається в пасхальному каноні. Вічно нове живлюще пиття – таким має виглядати для церковної спільноти Христове воскресіння.
Ми завжди зустрічаємо Великдень ніби вперше в житті. Щорічно повторювані співи, євангельське читання про споконвічне Слово, яке було у Бога, і «Слово учительне» святителя Іоана Золотустого; барвисті кошики з писанками, пасками – все це в літніх людей, і в молодих та дітей викликає радісне відчуття чистоти, з якої починається нова сторінка життя. Бо щороку цього дня ми знову і знову переживаємо оновлення, відчуваючи джерело власної молодості й сили – Христа.
«Нині все наповнилося світлом: небо, й земля, і глибини підземнії; нехай же святкує все творіння Христове воскресіння – ним-бо воно стверджується», – лунає пасхальний спів. У світі, осяяному світлом воскресіння, ми відчуваємо себе запрошеними на радісну трапезу, де господарює сам Творець. Однак пригадаймо тривожне попередження притчі про гостя, який потрапив на весільний бенкет у невідповідному одязі. «Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і вкиньте у тьму кромішню: там буде плач і скрегіт зубів; бо багато званих, та мало обраних», – оповідає Євангеліє (Мт. 22:12-33) про його долю. Світло воскресіння, просвітлюючи все наше єство, не залишає місця для прихованого підступу, таємної слабкості, обману й лицемірства. Йдучи до Христа, ми повинні дбати про власне преображення, про звільнення від тягаря гріхів, якими забруднили власне сумління. У церкві, яка є земним прологом до Небесного Царства, не повинно бути місця кривді, насильству, ненависті. Якщо ми проголошуємо себе християнами, але підступно прирікаємо людей на смерть, хвороби, вимушену еміграцію, коли грабуємо, обмовляємо невинних, чинимо розпусту, беремо хабарі, мовчки спостерігаємо за проявами несправедливості в суспільстві, сполучаємо формальну залежність до Церкви з дикими забобонними прикметами й марновірством, нехтуємо синівськими, національними, громадськими обов’язками, – ось тоді-то ми й опиняємося в становищі негідного гостя, котрий випадково потрапив на Господню трапезу.
Ми відчуваємо свою слабкість, брак білих шат праведності, яких чекає від нас Господь. Та на пасхальній літургії повторюються слова, що лунали під час нашого хрещення: «Всі, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися». Хоч ми забруднили гріхами власний одяг спасіння, але тепер дістали можливість зодягтися в самого Спасителя світу – Іісуса Христа в чистоту євангельської правди, в силу святої православної віри, в благодатні дари Святого Духа, послані за Христовою молитвою Його Церкві.
Переживши ганьбу неволі й тягар безбожницьких ідеологій, кожен із нас, зокрема й Українська держава, шукає нового місця в сучасній цивілізації. Джерела сили, необхідні для цього, – у нас самих, у нашому потенціалі віри, розкрити який дає змогу наша віднова в Христі. Наше суспільство потребує не лише фінансів і нових технологій. Нам щонайперше потрібні щирі й порядні люди, гідні нашої довіри. У районі відновлені всі парафії, які існували до революції. Сьогодні потрібні ревні пастирі і чуйно згуртована паства, здатна вирости в єдину могутню Церкву. Тому я закликаю всіх до особливої молитви за покликання на Христову ниву і жатву нових робітників – чесних і жертовних священиків, здатних по-справжньому любити ближнього й навчати його добру та правді.
«Прийдіте, пиймо пиття нове», – кличе великоднім співом Свята Церква. Не барімося ж прийти на її поклик. Нехай у ці свята всі ми відчуємо себе в нових білих шатах спасіння, яке несе для кожного, хто готовий стати сумлінним робітником на Його ниві, Сам воскреслий Спаситель
Ми – непереможні, доки живемо з Христом і в Христі, доки керуємося святим Євангелієм, доки маємо церкву як найвищу реальність здійснення благодатної присутності спасительної сили в нашому житті. І нехай це пасхальне переживання непереможної радості стане для всіх нас джерелом сили для подолання повсякденних спокус, порадою в пошуку виходу з життєвих криз, зброєю в боротьбі з цинічними спробами різних шахраїв від релігії (сектантів, розкольників) заволодіти нашими душами й звести нас на манівці. Хай силою перемоги відлунюють не лише в ці  святкові дні, а й кожного дня нашого життя щасливі слова вітання: «Христос Воскрес!» Від усієї душі бажаю всім, щоб велич Христової Пасхи пригостила нас Божими дарами, посіяла зерна християнської любові, миру і зміцнила віру в Бога.
Митрофорний протоієрей Любомир Біляк,
благочинний Баришівського округу

Немає коментарів:

Дописати коментар